Віталію (позивний «Вітьок») — 51 рік. У мирному житті він працював у газових мережах та ремонтував автомобілі у власному гаражі. Навіть не думав, що колись доведеться брати до рук зброю.
Від волонтера до військового
З початком повномасштабної війни Віталій почав допомагати фронту тим, що вмів найкраще — відновлювати техніку.
«Спочатку я ремонтував автівки для знайомих, а з 2022 року почав їздити на фронт як волонтер. Ми з друзями готували машини, куплені за донати, і приганяли їх землякам у 128-му окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду».
За цей час команда друзів передала на передову понад півтора десятка автомобілів. Ремонтували просто в гаражі Віталія: він перебирав ходову, інші хлопці фарбували та допомагали чим могли.
Проте після кожної поїздки на схід приходило розуміння: волонтерства вже недостатньо, треба бути поруч зі своїми. У 2025 році Віталій ухвалив нове рішення.
«Я мав бронь, але вирішив іти служити. Пішов саме в 128-му бригаду, бо добре її знаю і маю там друзів».
Перший бій і поранення
Пройшовши базову підготовку, чоловік змінив інструменти на зброю та став стрільцем-піхотинцем. Після підготовки бойовий вихід і перше поранення. Реальність війни виявилась значно важчою, ніж можна уявити.
«Найважче — це дрони. Бувало, що по декілька днів не виходили з бліндажа, бо нас постійно “вели”».
Реабілітація та мотивація
Зараз «Вітьок» проходить реабілітацію після поранення. Що робити після одужання — ще вирішує, але, найімовірніше, планує знову повернутися до ремонту автомобілів. Але його головна опора залишається незмінною:
«У мене є дві донечки. Це головне, заради чого я живу і рухаюсь далі».
