«На той час мені було 23 роки. Штурмові дії, постійні атаки, зачистка позицій – вогонь, крики поранених – усе це вплинуло на психіку. Не витримав. Пішов.
Опинившись вдома, трохи заспокоївшись, став звертати увагу на те, як батько дивиться на мене. Одного разу ввечері відбулася відверта розмова: батько – військовий, дивлячись мені у вічі, говорив зі мною про мужність, про чесність перед іншими і перед собою. Про те, що означає звання «офіцер».
Розмірковуючи над словами батька, зрозумів: треба повертатися. Так буде чесно і справедливо.
Прийнявши це рішення, повернувся через БРЕЗ. Зараз прохожу службу в 101 обр ТрО.
Про прийняте рішення не шкодував жодного дня. Навіть якось з душі відлегло.»