Російська пропаганда вже давно працює за одним і тим самим алгоритмом. Будь-які акції протесту в Україні автоматично отримують ярлик «західних методичок» і «зовнішнього управління». Ця формула не змінюється роками: українці не можуть мати власної позиції – хтось обов’язково має ними керувати.
Такий підхід зручний для Кремля. Він дозволяє одночасно знецінювати громадянське суспільство і підтримувати міф про те, що Україна – не самостійна країна, а керований проєкт.
Але за цією риторикою ховається значно небезпечніша практика. Ворог не просто коментує події – він активно використовує їх. Будь-які внутрішні акції стають для російської пропаганди та спецслужб зручним інструментом: для роздування розколу всередині українського суспільства, запуску хвиль дезінформації, спроб відволікти увагу від фронту.
У воєнних умовах це несе додаткові ризики. Інформаційні атаки накладаються на реальні проблеми, посилюють взаємну підозрілість і дають ворогу зайві зачіпки для впливу. Тому важливо бачити не лише те, що каже пропаганда, а й те, як вона намагається використати момент.
